Правила милозвучності української мови

Українська мова досягає милозвучності (евфонії — від грецького єЬфооуіа — милозвучність) зокрема тим, що уникає насамперед збігу го­лосних, а потім приголосних звуків. При цьому пауза сприймається як приголосний: Людей мільярди, і мільярди слів, а ти їх маєш вимовити вперше! (Л. Костенко).

1. Де це можливо, в українській мові в позиції між двома голосними з' являється приголосний (навіть у запозичених словах): павук, ру­їна, мозаїст, китаїст, бобслеїст, атеїзм, атеїст, індоєвропеїст, пантеїст, монотеїст, політеїст, руссоїст, іудаїзм, ламаїзм, пі­фагореїзм, егоїзм тощо.

Цьому сприяє чергування у — в, і — й, -ся           сь та ін.: знайшли в

ожиннику; Оксана й Орест; зібралася вчасно.

Уникнення збігу голосних характерне навіть для розмовно-просто­річних (нелітературних) слів:радіво, алоє, даїшник (відДАІ — Державна автоінспекція).

Збіг голосних можливий лише в запозиченнях (досить часто на по­чатку слів чи їх частин): аероіонізатор, іонотерапія, аерозоль, іонооб­мін, Аеліта, Іонічне море, Іоланта, Роу, Уельс, Шоу, Оуен, Ауезов, Іуда, оаза, біоніка, подіум, медіум, аудіювання, аорта, каное, алое.

Крім того, в українській мові збіг голосних може бути в абревіа­турах (як запозичених, так і власне українських) та похідних від них словах: ОАД (Організація Американських Держав), ОАЕ (Об'єднані

Арабські Емірати), УАПЦ (Українська Автокефальна Православна Церква), АЕС, ЕОМ, ОУН, оунівець, ООН, оонівський; запозичених і пи­томих вигуках та звуконаслідуваннях: уа, ау, і-а, вау тощо; а також на межі префікса й кореня чи двох префіксів у власне українських словах:

виокремити, виучуваний, виуджувати, приазовський, приозерний, при­охотити, переіржавіти, переоббивати, переобтяжений, преосвящен­ство, Преображення, неабияк, неістотно, необдумано, необмолочений, неув' язка, неугавний, неук, уособиця, уодноманітнити та ін.

2.    Українська мова різними засобами уникає також збігу приголо­сних, цьому сприяють:

а)         складні фонетичні процеси: чергування, уподібнення та
стягування — під час словотворення: моряцький (моряк +
ський), калуський (Калуш + ський), петербурзький (Петер-
бург + ський);

б)         кріпаччина (а не кріпацьчина), Одещина (а не Одесьчина),
їжджу (а не їзджу), тріщина (а не трісчина);

в)         явище спрощення: обласний (область + ний), тижневий
(тиждень + евий), провісник (вість + ник);

г)         уникнення апострофа при збігу кореневих приголосних: мав-
пячий (а не мавп'ячий),різдвяний (а неріздв'яний),рутвяний
(а нерутв'яний), горохвяний (а не горохв'яний);

ґ) уникнення явища подовження в позиції між приголосним та голосним: Керчю (а не Керччю), вістря (а не вістрря чи вістр'я), листя (а не лисття);

д)         поява голосного і в кінці префіксів та прийменників: розі-
братися, зів 'янути, підійшовши, надіслати, відігратися, наді
мною, переді мною, зі стогоном;

е)         чергування у — в, і — й, з — із — зі(зо), -ся         сь тощо: му-
сив утікати; дощ і вітер; муляж із пап 'є-маше; підхопилася
вранці.

Якщо доводиться вибирати між збігом голосних і збігом приго­лосних, то, як правило, усувається збіг голосних, навіть якщо при цьому виникає збіг приголосних: надіслали в травні (а не надіслали у травні), гуркотнеча й скрегіт (а не гуркотнеча і скрегіт).

Примітка. Відхилення від правил милозвучності допускаються лише в художній літературі, особливо поезії, де це зумовлено вимогами ритму: Страшні слова, коли вони мовчать, коли вони зненацька при­чаїлись, коли не знаєш з чого їх почать, бо всі слова уже були чиїмись (Л. Костенко). Світися, правдо, в батьківському слові (Р. Лубківський). Художнику — немає скутих норм. Він — норма сам. Він сам в своєму стилі (І. Драч). Сяйво проймає вам душу, радісно затоплює все і очи­щає... (О. Гончар). Але навіть тут відхилення від норми небажані.

І. Чергування У — В

1.    В українській мові чергуються як прийменники у, в, так і префік­си у-, в- чи початкові звуки кореня.

У вживається для того, щоб уникнути збігу приголосних, важких для вимови:

а)         між приголосними: Дзвенить у зорях небо чисте (Д. Павлич-
ко); собор увесь якийсь наповнений (О. Гончар). Шлях у міс-
то мені вже знайомий був... (ПанасМирний);

б)         на початку речення перед приголосними: Упаду я зорею, Мій
вічний народе, На трагічний і довгий Чумацький твій шлях
(В. Симоненко). У двері знову дятлом забили чиїсь пальці
(М. Стельмах). У Києві говорять інакше, ніж у Львові, —
І чорногуз, і бусол, лелека і боцян... (Д. Білоус);

в)         незалежно від закінчення попереднього слова перед наступ-
ними в, ф, а також перед сполученнями літер льв, св, тв, хв,
зв, дв, гв, сф і под.: Як гарно: калиновий вітер у світі, ві-
тер добра, краси, надій (М. Стельмах). Твердий змуруємо
гостинець і за нами Прийде нове життя, добро нове у світ
(І. Франко). Спільна дорога у всіх дівчат, та окремий у кож-
ної шлях (М. Рильський); відзначено у зверненні; працювати
у сфері освіти; плавати у Двіні; пірнати у хвилі; побувати у
Льва; куля у гвинтівці;

г)         після паузи, що на письмі позначається будь-яким розді-
ловим знаком, перед приголосним: Ось тут опинився, у цім
крайсвітнім вигнанні (О. Гончар). Лише зустріне — уже й

хвалиться чим-небудь. Слово «овоч» («овочі») — запозичення зі старослов 'янської мови, у якій воно мало значення «те, що росте» (Зі словника). Примітка. Іноді прийменник у набирає форм ув, уві, вві: був ув економії; бачив уві сні; бачила вві сні.

В уживається для того, щоб уникнути збігу голосних:

а)         між голосними: Мені війнула в очі сивина, Та я нічого не беру
в дорогу Лиш згорточок старого полотна І вишите моє
життя на ньому (Д. Павличко); навчатися в університеті;
зазначено в афіші;

б)         на початку речення перед голосними: В Узбекистані дощі —
дуже рідкісне явище (З довідника). В Обухівку Давид прий-
шов зарані — саме школярі сходились до школи (А. Головко).
В орфоепічному словнику подано транскрипцію слів, яка ві-
дображає їх правильну вимову. В одному селі жив собі убо-
гий чоловік Петро Клепало з жінкою Марусею (І. Нечуй-Ле-
вицький).

в)         після голосного перед більшістю приголосних, крім в, ф, хв,
льв, св і под. (див.: п. 1; в): Ходімте в сад (М. Вінгранов-
ський); водило в безвісті життя (Д. Павличко). Все погане,
що було в житті, одсувалося назад, блідло (М. Коцюбин-
ський); пізно вже;

г)         у середині речення після розділових знаків перед буквою на
позначення голосного: Меморіальні музеї у Волгограді, Брес-
ті, в одеських і керченських катакомбах (З довідника).

У — В не чергуються:

а) у словах, що вживаються тільки з в або тільки з у: вдача, вклад, вправа, вступ (і удача, уклад, управа, уступ — з іншим значенням); взаємини, влада, власний, властивість, вплив, вди­хати, вдумуватися, вторгнення, взірець, внутрішній і т. ін.; увага, ударник, узбережжя, указ, умова, усталення, узагаль­нено, утроба, уродженець, угорка, утопія, установа, уява, а також у похідних утвореннях: вступний, владар, уважність, ударницький, умовний тощо;

б)    у власних назвах і словах іншомовного походження: Владикав­каз, Внуково, Врадіївка, Вронський, Всеслав, Владислава, Уганда, Урарту, Умань, Уваров, Ульбрихт, Уляна; ультрацентрифуга, ур­банізація, устриця, утилізація, унісон, утрирування тощо. Примітка 1. Чергування у — в можливе на початку чоловічого

імені Улас — Влас: Ой не хочу за Пилипа, піду я за Власа (Народна

пісня). Сивий Вовкогін Улас... стоїть з двома круторогими волами на

скіфській могилі (О. Довженко).

Примітка 2. У поезії поряд із звичайною формою Україна іноді

вживається Вкраїна: Люблю, як щиру, вірну дружину, Як безталанную

свою Вкраїну (Т. Шевченко).

ІІ. Чергування І — Й

1.    Сполучник і та початковий ненаголошений [і] в низці випадків чергуються з й у тих же позиціях, що й у — в. І вживається, щоб уникнути збігу приголосних, важких для ви­мови:

а)         між приголосними: Щасливий той, хто ще не вміє грати,
Він сам собі Шопен і Берліоз (Л. Костенко). Худа печаль і до-
вга туга, Мов потопельник, попливла (М. Бажан). Якби знав
я чари, що спиняють хмари, Що два серця можуть ізвести
до пари... (І. Франко). О музико безповоротних літ, Надій і
марень тіньові алеї... (М. Бажан);

б)         на початку речення перед приголосним: І раптом чуєш зла-
то слово (Р. Лубківський). І молоко крізь дзвін цикади Нам
ллє з небесного Ковша (М. Кучеренко). І влягаються думи зо-
лотими томами (І. Драч);

в)         після паузи, що позначається будь-яким розділовим знаком,
перед словами з початковим приголосним звуком: І хочеть-
ся, і прагнеться без тями До цього слова припадать уста-
ми... (Р. Лубківський). Ночі солов'їні, і заводу дим, І зірниці
сині над Дінцем моїм (В. Сосюра). Ой, і коли ж той спрут
страшний На тілі велетня порветься? (І. Франко). Серце
холоне, як подумаю, що, може, Мене похоронять На чужи-
ні — і ці думи Зо мною сховають! (Т. Шевченко).

Й уживається, щоб уникнути збігу голосних:

а)         між голосними: Полтава й Одеса; річки й озера; Марічка й
Анжела; солдати й офіцери;

б)         після голосного перед приголосним: Ми станем народом
Шевченка й Франка... (Р. Лубківський). Усе було: асфальти й
спориші (Л. Костенко). Ой я знаю, ой я знаю, Чого мила крас-
на. Перед нею й поза нею Впала зоря ясна! (Народна пісня).

Примітка. Так само чергується початковий ненаголошений [і] з [й] у словах: імення — ймення, імовірний — ймовірний, іти — йти, іти­ся — йтися (ідеться — йдеться).

Чергування І — Й не буває:

а)         при зіставленні понять: Переплелись, як мамине шиття, Мої
сумні і радісні дороги (Д. Павличко). Сорочку мати вишила
мені червоними і чорними нитками (Д. Павличко); війна
і мир; колись і тепер; дні і ночі; батьки і діти; свої і чужі
тощо;

б)         перед словом, що починається на й, є, ї, ю, я: ряжанка і йо-
гурт; американці і європейці; пити і їсти; дівчата і юнаки;
гриби і ягоди;

в)         після паузи: І стане видно димний небосхил, І креслені на
небі іскри бою... (М. Бажан).

III. Чергування З — ІЗ — ЗІ(ЗО)

1.    Варіанти прийменника з — із — зі (зрідка зо) чергуються на тій же підставі, що й в — у, і — й. З уживається:

а)         перед голосним початку слова незалежно від паузи та закін-
чення попереднього слова: Хай вам доля присудить пройти
сто доріг І квіток назбирати з усіх (М. Рильський). Поруч з
Андрієм збирав колоски Павлик Шаповал, повновидий хлопчи-
на з кошлатими бровами (О. Донченко); з абзацу; твір зукра-
їнської мови; виступав з артистами; компот з абрикосами;

б)         перед приголосним, крім свистячих і шиплячих, рідше — спо-
лученням приголосних початку слова, якщо попереднє слово

закінчується голосним, а також на початку речення, після паузи: З кутка в куток по бліндажу не ходив, а майже бі­гав «хазяїн» — гвардії підполковник Самієв (О. Гончар). Збен­тежена мати... виводила з хати... (Б. Степанюк). А з кузні дзвонять дзвонарі І не втихає грім (А. Малишко). Ой став Ро­ман та й жартувати, з відер воду виливати (Народна пісня).

2.         Щоб уникнути збігу приголосних, важких для вимови, уживають
із або зі.

ІЗ уживається переважно між свистячими й шиплячими звуками [з, ц, с, дяз, з', ц', с', дяз'; ж, ч, ш, дяж] та між групами приголо­сних (після них або перед ними): Він [вітер] теж із нами йде з піснями по дорозі... (В. Сосюра). Так, правда вирине із шумовиння хвиль (М. Рильський). І тихо, як із далини, із спогадів отих, опо­відала вона про життя своє (А. Головко). На сій-то поляні роз­ташувався Кривонос із своїм загоном (О. Стороженко); вийшов із класу; поряд із церквою; дістав із шкатулки.

3.         ЗІ вживається перед сполученням приголосних початку сло-
ва, зокрема коли початковими є свистячі або шиплячі: Тільки від-
чув він, рушаючи на схід зі своїм полком, що настав великий час,
і, збентежений незвичайністю почуття, мовчав (О. Довженко).
Одного ранку приїхав Дмитро Іванович зі слідчим і двома міліціо-
нерами (В. Гжицький). Герої війни, інваліди поверталися зі Сходу,
здивовані й схвильовані (О. Довженко); капає зі стріх; звіритися
зі шкалою; зі щирими намірами; зі зброєю в руках.
Примітка. ЗО як фонетичний варіант прийменника зі завжди вжи-
вається при числівниках два, три: позичив зо дві сотні, посадив зо три
десятки яблуневих дерев; також фіксується при займеннику мною:
зі (зо) мною; Як вірна поміч, зі мною поруч Ідеш ти завжди на війні
(О. Гончар); але тільки зі Львова.

ІУ. Чергування -СЯ — -СЬ

1. Якщо в дієслівних формах -ся та -сь приєднуються до кінцевого голосного, то можливе чергування цих формантів, тобто перед наступним приголосним уживається -ся, а перед голосним — -сь:

почуватися втомленою; почуватись утомленою; зустрічаємося влітку; зустрічаємось улітку; віталася вранці; віталась уранці; збиралися вчора; збирались учора; Стомився день, облишив косо­вицю... (І. Вирган). Там серце моє вознеслося в сліпучі верхів 'я не­бес (Д. Павличко). Бачачи, що її не слухають, сестра Аркадія кри­во всміхнулась і тишком подалася далі (М. Коцюбинський). На ра­нок все місто вкрилося білим простирадлом, а з неба все сіялось і сіялось, — немов перед Новим роком (Ю. Збанацький).

Після приголосних завжди вживається -ся: морочиться, уми­ваєшся, користуються, підносься, ґрунтується, створювався (і рідше, переважно в поетичних текстах, — створювавсь, піднявсь, повернувсь): Він і сам не міг зрозуміти, чому поява Петра Шкар-би біля Наталі зіпсувала йому настрій, і тому вмивався, пере­одягався і прибирався надзвичайно довго (В. Собко). От і Марусі, і Василеві неначе світ піднявсь (Г. Квітка-Основ 'яненко). При­дививсь, а воно сікач! (Остап Вишня). Гойднувсь з акордів зви­тий міст... (М. Бажан).

Для дієприслівників характерне -сь: повертаючись, залишившись, сфотографувавшись, дивуючись, похилившись тощо.

У, І	В, Й
1.         (П) У, І (П) 2.         Після //.,;:... У, І (П) 3.         У, І на початку (Р) перед (П) 4.         У перед в, ф, хв, св, кв і под.	1.         (Г) В, Й (Г) 2.         Після //.,;:... В (Г) 3.         В на початку (Р) перед (Г) 4.         (Г) В (П, крім в, ф, хв, св і под.)
НЕ ЧЕРГУЮТЬСЯ
У — ВІ — И
1.         У словах, що вживаються тільки з В або У (вплив, умова) 2.         У власних назвах та іншомовних словах (Вдовенко, утопія) Винятки: Влас (Улас), Україна (Вкраїна — у поетичній мові)	1.         При зіставленні понять лише І: минуле і сучасне, батьки і діти 2.         Перед словом, що починається на й, я, ю, є, ї: і юність не прийде 3.         Після паузи: І яр, і поле, і тополі, І над криницею верба... (Т. Шевченко).

Умовні позначки:      (Ш) — шиплячі приголосні

(Г) — голосний         (С) — свистячі приголосні

(П) — приголосний  // — пауза
(Р) — речення            — розділові знаки

V. Інші засоби усунення збігу голосних та приголосних

1. У випадках, коли корінь слова починається сполученням приголо­сних (рідше — подовженим звуком), як правило, після кінцевої лі­тери на позначення приголосного звука префіксів з-, роз-, від- та

ін. з'являється і: зізнання, зіткнення, зіскакувати, зіставляти, зі­тхати, зіпсувати, зібрання, зіллється, розірвати, розіграти, ро­зіслати, розійтися, розіллєш, віділлються, відімкнути, відірвати, відібрати, увімкнути.

І вживається також у словах із сполученням губного та звука [й] на початку кореня (у таких випадках орфографічно після букв на по­значення губних фіксується апостроф перед наступними літерами я, ю,

є): зіб'ється, зів'яти, зів'ються, зім'яти, зіп'ястися, розім'яти, розі-п 'ясти, відіб 'ються.

У деяких словах префікс зі- чергується із зо-: зігрівати й зогрівати, зімлівати й зомлівати, зіпрівати й зопрівати, зітліти й зотліти.

І (або о) з'являється й у кінці прийменників перед сполученням приголосних наступного слова: Переді мною пропливла ніким не вигадана повість життя Рудого і Павла, — я тільки й взяв, на­певне, лишку, що дав їм інші імена (М. Упеник); зі (зо) мною; пе­редо мною; наді (надо) мною тощо.

Буква на позначення голосного може з'являтися й у кінці деяких прислівників перед приголосним наступного слова: знову заві­тав — знов оголосив, пізніше прочитали — пізніш атакували.

Після букв на позначення приголосних уживаються частки би, же, а після літер на позначення голосних — б, ж: Себелюбцем, рабом своїх забаганок, черстводухом жорстоким — хотів би ти ста­ти таким? (0. Гончар); цинік... заґелґотів би гусаком (М. Стель­мах). А місяць все такий же: і молодик, і повен... (Л. Костенко); хотіла б; така ж; ріс би; росли б; як же; коли ж.

VI. Деякі художні засоби милозвучності мови

Коли будуєте речення, то потрібно слідкувати, щоб на межі слів не виникали немилозвучні збіги звуків чи звукосполучень: до­бродій дійсно поспішав — добродій справді поспішав; велика каю­та — простора каюта; ці цілющі рослини — ці лікарські рослини; за веслами ми стрінемо світання — за веслами зустрінемо сві­тання; але Каля не каялася, що вони зайшли хтозна-куди — але Каля не жалкувала, що вони зайшли хтозна-куди тощо.

Не слід допускати римування слів у прозі: друзі школу закінчили й одразу вступили до університету — закінчивши школу, друзі од­разу вступили до університету; сподівання на зростання вро­жайності не підтвердилися — надії на зростання врожайності не підтвердилися; Маринка запалила керосинку — Маринка за­палила гасову лампу; любов людини до Батьківщини — любов лю­дини до рідної землі.

Потрібно уникати набридливого повторення однакових або близь­ких за вимовою звуків, звукосполучень та слів: Для багатьох

епізодів роману характерні драматичність, поетичність, ре­алістичність. Немилозвучність у цьому реченні створюють од­накові кінцеві суфікси трьох слів -ість, а також нагнітання ши­плячих та свистячих звуків. Цю думку можна висловити так: Ро­ман захоплює драматизмом та поетичністю, в основі багатьох епізодів — реальні події. 4. Але правильно дібрані звукові повтори посилюють емоційний вплив на читача чи слухача. У художній літературі вживаються спеціальні засоби звукового забарвлення тих чи інших уривків — асонанси й алітерації.

Асонанс (лат. аззопатє — подібно звучати) — це повторення го­лосного звука для художнього забарвлення, посилення емоційного впливу того чи іншого звукосполучення, рядка, речення, групи рядків: Забіліли сніги у дубовій діброві, Голубого узору на вікнах сліди (А. Малишко).

Алітерація (лат. ай — до, ЇШгта — буква) — повторення приголо­сних звуків із певною художньо-стилістичною метою: Ось заревуть маленькі люті птиці, З земних рівнин врізаючись навкіс В простори, в обрій, в морок, в громовиці, В блищання й двигіт вогневих завіс. ... Тоді зламать стрункий порив польоту, І, ревучи, рвонутись віражем, І розстрілом, коротким, як ножем, Метал і м 'ясо враже розпороти (М. Бажан).

Вправа 76

І. Переписуючи словосполучення, розкрийте дужки і доберіть по­трібний варіант відповідно до правил милозвучності української мови.

Так (і,й) молила(сь,ся) (б,би); відгук (у,в) пресі; (з,із,зі) щедру­вальниками; працюючи (у,в)дарно (і,й) дружно; (у,в) (роз,розі)квіті сили (і,й) (у,в)роди; (у,в) єдності; позичив (із,зі,зо) два мішки борошна; (зі,з)брали(ся,сь) (у,в)часно; світло (і,й) морок; (роз,розі)слати (у,в)каз; будуючи(сь,ся) (у,в) Сваляві; (над,наді) (у,в)квітчаною залою; пісня, (у,в) якій туга (і,й) печаль; напити(сь,ся) (з,із,зі) дзбанка; котити(ся,сь) обочиною; помилити(ся,сь) (у,в) (у,в)праві; (і,й)мовірний варіант; (з,із,зі) щемливими почуттями; зимостійкість (і,й) (у,в)рожайність ози­мини; Микола (і,й) Євген; пересувати(ся,сь) (у,в)двічі швидше; слухати (у,в) звукозапису; якщо (у,в)же на те (і,й)деть(ся,сь); познайомити(ся,сь) (з,із,зі) знаменитістю (у,в) (У,В)країні; (у,в)ступ кручі ліпив(ся,сь) (над,наді) ставом; залишило(ся,сь) (у,в) (у,в)яві; черпати (з,із,зі) джерела.

ІІ. Складіть речення зі словами: вдача — удача, вклад — уклад, вникати — уникати, вправа — управа, вступ — уступ. Поясніть значення цих слів.

Вправа 77

Перепишіть речення, вибираючи з дужок найбільш оптимальний з погляду законів милозвучності варіант.

І. 1. Поети з'являються не звідкись (з,із)-за моря, а виходять (з,із,зі) свого народу (М. Гоголь). 2. Може, (з,зі)грію(ся,сь) я біля неї, Листям її обгорну (ся,сь) (І,й) на хвилину зрадію душею, Наче (в,у) дитинство вернув(ся,сь) (П. Ротач). 3. Тепер (в,у)родив (в,у)рожай (в,у)сім на ко­ровай (П. Воронько). 4. Без любові (і,й) захопленості своєю справою не буває справжнього (в,у)ченого (О. Давидов). 5. Я прощався (з,із,зі) Львовом, до якого наче приріс за п'ять студентських років (А. Со-домора). 6. (В,у) летючій воді найбільшого (в,у) Європі водоспаду Учан-Су, (в,у) його білопінному прямовисному шумовинні цвіла бар­виста веселка (В. Гончаренко). 7. (В,у) вигляді мови природою дано людині великий скарб. Не тільки користувати(ся,сь) ним, рідним сло­вом, але (і,й) натхненно ростити, оберігати його коріння (і,й) леліяти його цвіт — ось тоді воно (і,й) буде запашним та співучим, сповненим музики (і,й) чару, життєвої правдивості (і,й) поетичності (О. Гончар). 8. (І,й) ще пам'ятаю: був гарний літній день, (і,й) (в,у)се навколишнє здавало(сь,ся) прекрасним (О. Довженко). 9. Прагну сонце бачити (в,у) золотому капелюшку. Прагну небо бачити (в,у) синій хустині (І. Драч). 10. На районній нараді відзначили, що (в,у) артілі (в,у)сі роботи (в,у) ажурі, прекрасний (в,у)рожай (Є. Кравченко).

1. Мова - це невичерпна духовна скарбниця, (в,у) яку народ без­перервно (в,у)носить свій досвід, (в,у)сю гаму свого розуму (і,й) по­чуття (М. Гуць). 2. (В,у)дар [іменник] - (і,й) сяйво знайденого слова Заблисне над(і) мною (в,у)горі! (Л. Костенко). 3. Сором, затятість (і,й) гордість змагаються (в,у) мені, а до очей зрадливо підкочуються сльози (М. Стельмах). 4. Може, (з,із,зі,зо) годину, може, (з,із,зі,зо) дві лютував вітер (А. Шиян). 5. Вийняв кобзу, разів (з,із,зі,зо) два ударив по рва­них (Т. Шевченко). 6. Шість місяців від нього не було чути (і,й) слова, потім написав, що (в,у)лаштував(сь,ся) як слід (І. Сенченко). 7. Якась незбагненна сила (і,й) принада є (в,у) синім туманці далини, він (з,із, зі,зо) дитинства бентежить (і,й) вабить тебе (М. Стельмах). 8. Бать­ки (і,й) діти! Діти (і,й) батьки! Нерозділиме (і,й) одвічне коло. Ми за­сіваємо житейське поле, (І,й) не на день минущий — на віки (Б. Олій­ник). 9. Парадні двері були (в,у)же замкнені. (І,й) вони, щоб не будити (в,у)сіх, зайшли (в,у) будинок через двір (В. Канівець).

(В,у) яругах віхолило(ся,сь), наче хмари поопускали холодні (і,й) порскі свої подоли до самої землі, витрушують (з,із,зі) заметільних по­долів сіре порохно снігу, щоб почистішали (і,й) посвітлішали подоли, аби при сонці ранковому замерехтіли крохмальною білиною, хрусткою (і,й) свіжою, аби спалахнули цнотою первісного сяйва. (В,у) верхо­віттях старих сосон, що познімали(ся,сь) над верхів'ями нижчих осик та вільх, тупо шумить вітрець, наче забрав(ся,сь) поміж густої хвої, ба-брається (в,у) її колючках, не (в,у) змозі вибрати(ся,сь) на волю. (В,у) цю пору ще сплять по своїх прилистках жовто-голубі синиці, ще мов­чать сороки (і,й) не сперечаються між собою круки, ще не повилазили (з,із,зі) дупел проворні білки, аби побігти-посотати(ся,сь) (з,із,зі) де­рева на дерево (в,у) веселому, непогасному завзятті (Є. Гуцало).

(В,у) (в,у)сі віки, (в,у) (в,у)сі століття старші ніколи не були (в,у)доволені молодими. (І,й) се не так, (і,й) те не так. А поза тим (в,у)се людство прогресує (в,у) плані пізнання (і,й) керованості навколишнім світом майже (з,із,зі) космічною швидкістю. (І,й) мені можуть слушно закинути: оглянься, чоловіче, ми, як ніколи, багаті на талановиту (і,й) трудолюбиву молодь. Заперечень немає. (В,у)се це так. (В,у)се це свята правда. Але ж (і,й) дармоїдство, (і,й) міщанство,

(і,й) злочинність є. (І,й) закривати очі на (в,у)се це аж ніяк не можна, бо породили ми (в,у)се це самі. Самі ж маємо (і,й) очищати(ся,сь) від (в,у)сього цього. А найліпше дбати, аби цього не було, коли дитина ще (в,у) колисці. (І,й) якщо ми любимо своїх дітей щиро (і,й) тверезо, а не інстинктивно, (і,й) не запізнимо(сь,ся) (з,із,зі) цією любов'ю, то (і,й) тема ця відпаде сама собою (М. Петросюк).

V. Жодна жива людина не скаже так, як (в,у) перекладача: «що є більш страшним, ніж бідний селянин», кожен скаже «що страш­ніше»... — Коби-то!.. — сумно зауважимо нині. — Щокроку — оте «більш», «найбільш»: (в,у) найновіших правописах таке ступенюван­ня — норма. Що (в,у)же казати про милозвучність, на яку так дораджує зважати Григорій Кочур (це вже (з,із,зі) пізнішого листа): «Більше ува­ги тому, що наші предки звали «милозвучністю» — (в,у)никайте збігу так приголосних, як (і,й) голосних... » Поле, на жаль, не стає кращим. (І,й)ще небезпечніший бур'ян на ньому проростає... (А. Содомора).

Вправа 78

Прочитайте, визначте випадки, зумовлені законами милозвуч­ності. Випишіть речення, у яких, на Вашу думку, порушені правила ми­лозвучності, підкресліть ці місця, угорі надпишіть власний варіант. І. 1. Під скособоченою комишевою загорожею, що тріпотіла на ві­трі обтьопаними стеблами, скільчилась уві сні людська постать (Є. Гу­цало). 2. Панна Анеля жвавіше ходить по хаті, розмовляє зо мною і ні з того ні з сього аж двічі цілує пана Адама в чоло (М. Коцюбинський). 3. Шрам з серця аж ложку покинув, а господар замішавсь-замішавсь да й сам не знає, що йому робити (П. Куліш). 4. — Втихомирся, Супруне. Втихомирся, дорогий! Дитя нерозумне, сказало щось з чужого язика (М. Стельмах). 5. Да вже Череваниха почала Петра обнімати; тільки вже тепер пригортала до себе з щирим серцем, як рідного сина (П. Куліш). 6. Драми [Олександра Корнійчука] бачили світло рамп Європи і Амери­ки, Азії і Австралії, Німеччини і Канади, Японії й Індії... (В. Козачен­ко). 7. Тужу за вами, солов'ї Вкраїни! (М. Рильський). 8. А скіфський кінь із мазаної хати Чумацьким Шляхом зорі прогортає. (І. Драч). 9. Все повторялось: і краса, й потворність (Л. Костенко). 10. На все

впливає мови чистота: Зір глибшає, і кращають уста, Стає точнішим слух, а думка гнеться, Як вітром розколихані жита (Д. Павличко).

1. Ми входимо вдвох із тобою В напоєний мжичкою музики сад. Співзвуччя колишуться, сплівшись, як трави, Мелодія в'ється, як світ­ла тропа, — По ній в білосніжні простори уяви Повільно й вгамовано серце вступа (М. Бажан). 2. Протягом століть, відбираючи по словечку, по зернятку, геній народу витворив і передав нам у спадок, у вічне ко­ристування неосяжне, розкішне у своїй красі й блиску розуму лінг­вістичне багатство: майте, гордіться, не будьте німі! (О. Гончар). 3. По­спитавши разів зо три «хто» й «чого треба», Хорбутиха впустила мене до хати (І. Муратов). 4. Доторкнулося сонце чутливих повік, Як бджо­ла золота, наближається звук, І несе мене в сон на осонні потік Аж в дитинство моє, аж до маминих рук. І розквітла земля піді мною пливе, І весна, як тоді, наді мною шумить, А під кроною яблуні світло живе, Тільки світло живе замість мами стоїть (Л. Талалай). 5. Засіяла зірка уві млі (П. Воронько). 6. Я зібрав усі фотографічні причандали, скинув їх жужмом у куток біля апарата і накрив усе чорним сукном (М. Ко­цюбинський). 7. Десятки тисяч людей в біноклі і підзорні труби по­бачили сиву голову академіка Риндіна і гаряче вітали вигуками від­важного командира ракетного корабля (В. Владко). 8. Зі сльозами про­воджали жінки чоловіків, матері — синів, виряджали рідних кревних; дитячими ручками, дівочими устами прощалось село зі своїми людьми (М. Стельмах). 9. Зо всіх куточків, зі стін, з вікон, з долівки і з мене са­мого вставали згадки дитинства... (М. Коцюбинський). 10. Аж ніяк не змінившися в своїх географічних межах, місто враз зробилось неначе в два рази більшим (Ю. Смолич).

Батько

Андрій знає, що тут, над Колодяжним, загинув його батько. Його батько — льотчик-випробувач реактивних літаків. Узагалі нової по­вітряної техніки. Яким він був? Ставний, чорноокий, займався бок­сом, грав на гітарі, його улюбленим героєм був Джузеппе Гарібальді. Любив альпіністські сходження на високі гори, бував на Кавказі і на Памірі. Яких пісень співав? Найбільше сучасні, а також про гетьмана

Сагайдачного; впадаючи в меланхолію, мугикав жорстокі романси непманських часів. Буваючи в чужих великих містах, неодмінно від­відував археологічні музеї; знався на кераміці і на старовинній зброї; спершу щиро захоплювався фільмами італійського неореалізму, а по­тім охолов душею. Так, був знайомий із Юрієм Гагаріним і, можливо, з генеральним конструктором перших літальних космічних апаратів, але ж не все міг розповісти, мусив тримати в секреті. Був уболіваль­ником футболу, сам непогано грав у нападі, центрфорвардом і, звичай­но, свого часу близько знався з видатними футболістами. Якими саме? Можливо, зі Львом Яшиним і Юрієм Войновим. Чи був знайомий із Анатолієм Бишовцем? Трудно сказати, адже Бишовець став знамени­тим нападником збірної країни і київського «Динамо» трохи пізніше. Яке ще мав захоплення? Любив ходити до лісу й зривати ранні весняні квіти — привозив, траплялось, додому цілі оберемки пролісків, лісо­вого сону, фіалок, рясту, конвалій. Якось був приніс їжака, потім стало жалко це химерне створіння, випустив десь у лісі. Чому не збереглось фотознімків, де батько був би поряд із іншими льотчиками-випробува-чами, серед новітньої експериментальної техніки? Такі знімки, мабуть, десь є, але батько ніколи не приносив їх додому. Збереглись тільки ті, де він сфотографований поміж учнів школи, в якій навчався. З авіацій­ного училища теж немає... Він дуже любив тебе, Андрію, задовольняв усі твої забаганки. А скільки іграшок приносив — автомобілі та трак­тори з механічним заводом, крокуючі екскаватори, літаки. Побились, на жаль. Батька не пам' ятаєш зовсім? Іще зовсім був маленький, от і не пам' ятаєш. Ага, тільки з моїх розповідей можеш згадати. Загинув отут, над Колодяжним. Довго тобі не казали, щоб не травмувати пси­хіку. Очевидно, модель літального апарата потребувала вдосконалення, була з дефектами. І він не зміг приземлитись, щоб урятуватися? Сину мій, хто ж до пуття розповість про останні драматичні хвилини, а то й секунди, в які вирішується доля наукового пошуку і людського життя? Може, сподівався на щастя, на свою майстерність і волю, може, свя­щенне почуття обов'язку перемогло все. Отут, над Колодяжним, над цими полями, а найточніше — над цим байраком, де тече чистий стру­мок, ростуть верболози і густо снується ожина. Свідків немає, давно сталось, і слідів не залишилось. Розумієш, Андрію, твій батько був пре­красною людиною, мужньою і хороброю, відданою героїчній справі. Ти схожий на нього — манерою всміхатись, ледь нахиляти голову до лівого плеча, ходити, говорити. І волі тобі не позичати, і веселого відкритого розуму. Хочеш знати, яким був твій батько, — заглядай частіше в глиб своєї душі, прислухайся до неї.

(Є. Гуцало).

IV.       Осінь

З високого пагорба, звідти, де могутній дуб розпростер свою крону над крутим яром, в долину плавно спускалась осінь. Здавалося, вона не йшла, а пливла поверх стиглих трав, поміж колючою шипшиною.

Осінь усе наближалась і наближалась. Уже можна було розгледіти довге, кольору осіннього неба плаття, вимережене листям груш, берес­ту, клена, в'яза, намисто з плодів каштана. На голові — висока корона, прикрашена кетягами горобини, в руках — великий кошик.

Підійшла, вклонилася низько, привіталася. Сказала, що дуже по­спішає, бо іще клопотів багато. Вчора поливала озимий клин, щоб на наступний рік урожай щедрий був. Сьогодні розгонила хмари і слала сонячне проміння на лани, де селяни збирають цукрові буряки, карто­плю, моркву, капусту, помідори. А ще ж треба позолотити дерева, в яких зелене вбрання.

Тільки що зайшла в сосновий бір, грибів назбирала, а в гаю — гло­ду, терну, грушок-гниличок. Коли запитав у осені, де ж вона живе, від­казала, що скрізь, а заночує, де зима застане. Відповіла та й почала зо мною прощатися. Пішла по горбах, по долинах, часто оглядалася й ма­хала рукою з зібраними в свіжий букет останніми польовими квітами, а в лісі котилася луна: «До побачення!»

(За І. Щербатенком).

V.        Звуки міняють значення слів,
Треба, щоб їх розрізнять ти умів:
Вправа — завдання, що виконав ти,
Управу на когось можна знайти.
Цінне досягнення в чомусь — це вклад,
Спосіб життя називають уклад.

Небажаних зустрічей ти уникаєш, У слово вчителя вдумавсь — вникаєш. У не міняєм на в у словах, Щоб збереглася їх сила жива: Влада, вказівка, урок, установа, Внутрішній, вплив, узбережжя, умова, Вдалий, взуття, упаковка, удар, Вдячний, взаємний, узгір 'я, удав. Вдумуйся в значення кожного слова — Стане у тебе багатшою мова!

Вправа 79

Напишіть твір на одну з пропонованих тем (можна міні-твір): «У чому привабливість і труднощі професії, яка мені подобається», «Лист улюбленому письменникові», «Що робити, аби молодь не цуралася рід­ної української мови», «Тремтить зоря на пелюстках троянд», «Білий сніг на зеленому листі». Підкресліть місця, зумовлені милозвучністю, перевірте, чи завжди Ви дотримуєтеся правил евфонії.

©А      Розумний син

Повернувся парубок із гулянки пізно додому, запалив свічку, сів біля столу та й задумався. Так він і сидів, аж поки догоріла свічка. Мати побачила це й засвітила ще одну — може ж таки син щось добре надумає. Уже йрозвиднілось, а він усе сидить та думає.

Про що ж ти, синку, думав цілісіньку ніч? — питає мати.

А де будуть наші горобці ховатися, коли клуня згорить, — від­повів син.